|
 ТАРЛЕ
Євген
(8.11 1875, Київ – 5.01 1955, СРСР)
Історик, педагог (СРСР).
Навчався в Одеському, Київському
університетах.
Після навчання був залишений при
університеті для підготовки до професорського звання, викладав у
київських гімназіях, друкувався в журнальній періодиці, брав участь
у підготовці статей до енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона.
Наукова та громадська активність молодого вченого привернула увагу
влади: Є.Тарле був арештований і висланий з Києва.
З 1901 – в Петербурзі. З 1903 –
приват-доцент університету. Є.Тарле був прихильником конституційних
змін в Росії. 1905 – арештований і знову позбавлений права займатися
викладацькою діяльністю. Зміни в житті Росії, що сталися як наслідок
революції 1905 року, повернули Є.Тарле до викладацької діяльності.
1911 – захистив докторську дисертацію.
Події 1917 року знайшли суперечливий
відгук у вченому. Він вітав лютневу революцію й вів активну наукову
та громадську діяльність. Регулярно виїздив до Франції для роботи в
архівах, сприяв налагодженню розірваних наукових контактів з Європою.
Обраний дійсним членом Товариства французької революції, почесним
членом Академії політичних наук Колумбійського університету тощо.
1921 – член-кореспондент АН СРСР,
1927 – дійсний член АН СРСР.
1930 – арештований разом з іншими
істориками у, так званій, "академічній справі". В ув'язненні провів
півтора року, виключений з Академії Наук, 1931 року відправлений у
заслання в Казахстан.
Під тиском міжнародної наукової
громадськості Є.Тарле дозволили викладати історію в Алма-Атинському
університеті, а 1932 дозволили повернутися до Москви.
1933 – відновлений на посаді
професора Ленінградського університету, пізніше – в званні академіка.
Проте повністю вчений був реабілітований лише посмертно в 1967 році.
Протягом останніх тридцяти років
свого життя Є.Тарле вів активне наукове й творче життя: викладав,
писав нові книги, підручники історії, укладав збірники документів.
Він автор монографій "Наполеон" (1936), "Талейран" (1940), "Кримська
війна" (1941-43) та багатьох інших ґрунтових наукових досліджень.
1940-го року вчений був обраний
почесним доктором університетів Брно, Праги, Осло, Сорбонни,
член-кореспондентом Британської академії, членом Норвезької АН,
Філадельфійської академії політичних та соціальних наук в США,
нагороджений трьома орденами Леніна та двома орденами Трудового
Червоного прапора, тричі удостоєний Державної премії СРСР.
|
