|
 БЕРГНЕР
(Еттель) Елізабет
(22 08 1897, Дрогобич, Львівщина –
12 05 1986, Лондон)
Актриса театру та кіно (Німеччина,
Австрія)
Навчалася у Віденській
консерваторії.
Елізабет Бергнер (справжнє
прізвище Еттель) народилася бути актрисою. На сцену вона вийшла в 15
років. Це сталося в Інсбруку – чудовому австрійському місті-курорті
й туристичному центрі. А коли юна талановита красуня упевнилася
остаточно у своєму призначенні, настала черга столиці – Відня.
Починала майбутня зірка кіно й театру як модель для художників,
потім позувала виключно в майстерні відомого скульптора Вільгельма
Лембрука. Останній закохався в юну дрогобичанку, але вона не
відповіла взаємністю, і, щоб не ускладнювати ситуацію раптово
залишила Відень і взагалі Австрію, виїхала до Німеччини.
І знову довелося все починати
спочатку: Мюнхен, Цюріх, потім столичний Берлін... Тут до молодої
актриси нарешті прийшов давно очікуваний шалений успіх: вона
блискуче грала в спектаклях "Святий Іоанн", "Фройляйн Ельза", "Аріан".
У першій половині ХХ століття в
театру з'явився серйозний суперник – кіно. І вже 1923 року Елізабет
знялася у своєму першому фільмі. В німецькій столиці вона зустріла
особисте щастя – одружилася з кінорежисером Паулем Ціннером
(1890-1969). 1924 року він зняв Елізабет в кінострічці "Ню". Сюжет
фільму нескладний: заміжня жінка через байдужість свого чоловіка
потрапляє в тенета спокуси іншого. Але щастя немає ні вдома, ні в
тимчасовому притулку. Життя скінчилося...
Мелодраматичні фільми з участю
Е.Бергнер імпонували глядачам, які на власні очі бачили реалії
передвоєнної Європи. До Елізабет прийшли популярність, слава,
матеріальне благополуччя.
1928 року Е.Бергнер гастролювала в
країнах Європи. 1932-го вступила до трупи віденського театру
"Раймундтеатру". Коли в Німеччині до влади прийшли нацисти, подружжя
перебралось до Парижа, потім до Лондона. Елізабет грала тут у
театрах "Аполло" та "Його величність".
До речі, Пауль Ціннер, як і його
дружина, теж був людиною неабиякого таланту. Наприклад, він розробив
досі практиковану телережисерами систему одночасної зйомки
декількома камерами театральних спектаклів, а також балетних та
оперних вистав.
Європа була завойована. Десь за
океаном існувала театральна, особливо кіноіндустрійна Америка... У
США актриса познайомилася з відомим європейським прозаїком
Е.М.Ремарком, який, зачарований вродливою землячкою, взяв участь у
роботі над сценарієм (удосконалював діалоги) нового фільму з участю
Е.Бергнер.
ІІ Світова війна закінчилася. Але
в Європу, до Німеччини, актриса повернулася лише 1954 року. Вона
грала в театрі, знімалась у кіно, але, зрозуміло, що минулого успіху
вже не було. 1970 року Е.Бергнер спробувала свої сили в
кінорежисурі.
Останній раз вона вийшла на
театральну сцену 1973 року. Через два роки знялася у фільмі
знаменитого кінорежисера Кшиштофа Зануссі "Нічна варта".
Упродовж своєї кіноакторської
кар'єри Е.Бергнер мала успіх в стрічках "Мрійливі вуста", "Катерина
Велика", "Ніколи не залишай мене", "Як вам це сподобається", "Вкрадене
життя", "Говорить Париж".
1979 року кіноактриса одержала
премію Ернста Любітця, 1982 – премію Елеонори Дузе. Та найбільше її
втішало те, що вона номінувалася на премію "Оскар" (1934, кінофільм
"Катерина Велика").
Після смерті Елізабет Бергнер
(1986) світ побачили її мемуари.
Щоб глибше зрозуміти роль і місце
Елізабет Бергнер в історії світового кіно, зауважимо, що про неї
залишила захоплені спогади одна з найяскравіших зірок Голівуду
Марлен Дітріх (опубліковані в книжці мемуарів "Роздуми"): "Елізабет
Бергнер – ідол тисяч і мій кумир тих давніх років, до "Блакитного
ангела"... я завжди хвилювалась, зустрічаючись з нею. Спробую
пояснити. Інколи зустрічаєш деяких людей і доводиться просто
боротися зі страхом – настільки діє на тебе привабливість
особистості та імені. Зі мною це ставалося багато разів. А якщо до
того ж та знаменитість ще й дуже велика актриса, стає ще страшніше.
Поява Бергнер в Берліні в кінці 1920 року стала якнайбільшою
сенсацією. Вона була вже тоді визнаною королевою європейських сцен,
тою, яку "часто копіювали, але чиєї досконалості ніколи не досягали".
Вона була подібна духу – просто "Бергнер". Коротке волосся і "локон
Бергнер" на лобі – це була мода того часу. Вона володіла німецькою у
власній манері – акцент на зовсім неочікуванім складі. Вона гралась
з публікою, зачаровувала її до нестями. Набагато пізніше,
зустрічаючись у Голівуді, в Англії, ми подружилися...".
|
