|
 БРЕЙТ
Грегорі
(14.07 1899, Миколаїв – 11.09 1981,
Орегон, США)
Фізик (США). Один з піонерів
прискорювальної техніки.
Навчався в університеті Джона
Хопкінса (бакалавр – 1918, магістр – 1920, доктор – 1921 (у 22 роки).
Життєпис Г.Брейта типовий для
емігрантів: непросте розставання з батьківщиною, ще складніша
адаптація в новому світі. Після смерті матері майбутнього вченого
його батько залишив сина та його сестру Любу на догляд гувернантки,
а сам 1912 року виїхав до Америки. Грегорі навчався в Миколаєві в
школі (очевидно, це була гімназія чи реальнее училище) імені
імператора Олександра. 1915 року батько надіслав з США вимогу, не
гаючись, приїхати до нього. Гувернантка разом з дітьми дісталась до
Архангельська, а звідти пароплавом вирушила через океан. Родина
оселилась в Балтиморі. Туди ж прибув і старший брат Грегора – Лео,
котрий проходив військову службу в царській армії, дезертирував з
неї і через Туреччину дістався Америки. Він зайнявся медичною
практикою в Мериленді.
Одержавши університетську освіту,
Грегорі Брейт зайнявся у Вісконсинському університеті педагогічною
та дослідницькою діяльністю. Коло його наукових зацікавлень: ядерна
фізика, теорія розсіювання, фізика високих енергій. Починаючи з 1920
року, вчений опублікував понад 320 наукових праць. Він працював над
створенням високих напруг для прискорення заряджених частинок (протонів).
Також розробляв теорію квантової електродинаміки та теорію ядерних
резонансів, яка є основою розуміння багатьох ядерних реакцій.
Одержавши освіту в галузі
електроніки, він присвятив свої праці радіо. Найбільш важливими
серед них є використання радіо для демонстрування існування можливої
іоносфери шляхом одержання зворотних сигналів імпульсного
радіовипромінювання, направленого в космос від Землі. Ця ідея
використана для створення американських радарних систем для
протиповітряної оборони США.
1927 року Г.Брейт одружився з
Марджорі Елізабет МакДілл. Подружжя виховувало сина Марджорі від
першого шлюбу. Своїх дітей Г.Брейт не мав.
Під час ІІ-ї Світової війни брав
участь у проектах, здійснюваних для зміцнення оборони США. Зокрема,
співпрацював з Р.Оппенгеймером: очолював проект з швидких нейтронів
в Чикаго до переїзду групи науковців в Лос-Аламос. У Чикаго Г.Брейт
написав 5 звітів про роботи з виділення ізотопів, дифузії нейтронів
та ланцюговим реакціям. Пізніше Г.Брейт працював у Вашингтоні
надпроблемою розмагнічування суден для їх захисту від мін. Як
вчений, Г.Брейт розумів, що під час війни треба стриматись від
наукових публікацій на теми досліджень, пов'язаних з розробкою
ядерної зброї і дотримувався цього принципу.
Практичною працею на зміцнення
обороноздатності США була участь Г.Брейта у вивченні проблем
балістики, розвиток та модернізація артиллерії.
По війні вчений повернувся у
Вісконсин, де продовжив вивчення властивостей ядер та ядерних
реакцій. 1947 року він перевівся в Йєльський університет. Разом з
професором у Йєль переїхали і його аспіранти та студенти. Так
створилась "група Брейта", яка активно працювала над актуальними
проблемами ядерної фізики.
Г.Брейт мав високий авторитет у
колег. Коли 1968 року Йєльський університет організував на його
честь науковий симпозіум, на подію прибуло понад 200 колег та
колишніх учнів фізика з різних країн світу.
Упродовж півстоліття Г.Брейт був
видатною постаттю у фізиці ХХ століття. Джон Вілер у своїй книжці "Деякі
особистості та події в ядерній фізиці" писав 1979 року про Г.Брейта:
"Не в повній мірі оцінений у 30-ті роки, він у наші дні є одним з
найвідоміших в Америці". Іменем Брейта (разом з Ю.Вігнером) названа
одна з фізичних формул.
Вчений був обраний до Національної
академії наук, Американської академії мистецтв та наук,
Американського фізичного товариства, Лондонського фізичного
товариства, Американського Інституту радіоінженерів.
1973 року Г.Брейт вийшов на пенсію
і переїхав в Орегон, де й закінчив свої дні.
У відомій нам літературі про життя
та діяльність Г.Брейта мало підстав говорити про його ставлення до
своєї батьківщини. Але за свідченнями дружини вченого – за
походженням чешки, Україна згадувалася в їхній родині. До того ж
вона завжди наголошувала, що характер її чоловіка типовий для
середньо-європейця, особливо українця.
|
