|
|
 ГАМОВ
Георгій
(20.02 1904, Одеса – 20.08 1968,
Боулдер, Колорадо,США)
Фізик і астрофізик (США). Вчений –
учасник американського проекту створення водневої бомби.
Навчався в Одеському (тоді
Новоросійському) та Петроградському університетах.
Світове визнання Г.Гамов одержав за
розробку теорії Великого Вибуху тобто походження Всесвіту,
розрахунок генетичного коду, відкриття способів передачі спадкової
інформації. Як фізик вивів формулу, що започаткувала теоретичне
обґрунтування альфа-розпад атомного ядра. Г.Гамов – автор теорії
утворення хімічних елементів, згідно якої вся речовинапервісно
складалася з нейтронів.
Біографія вченого повна різких
поворотів, вражаючих злетів, несподіванок і загадок. Він – нащадок
давнього роду. Один його дід був командувачем Одеського військового
округу, другий – митрополитом. Батько майбутнього видатного вченого
– статський радник (ранг відповідав військовому званню
генерал-майора) викладав у Одеській гімназії – серед його учнів був
один з майбутніх вождів більшовицької революції Л.Троцький.
Розпочавши навчання в Одеському
університеті, Г.Гамов, незадоволений рівнем викладання, продовжив
освіту в Петроградському, де читав лекції професор О.Фрідман – автор
виведеної з теорії відносності теорії "нестаціонарного (розширеного)
Всесвіту", що зацікавило юного одесита. Знайшов він себе й у колі
майбутніх світил науки, серед яких назвемо насамперед Л.Ландау –
друзі створили джаз-банд, що мав гасло "Не бути знаменитим –
некрасиво", видавали журнал "Покидьки фізики". Незаперечним культом
цього гуртка була фізика.
Закінчивши достроково (за три роки)
університет, Г.Гамов навчався в аспірантурі. Проте фізична оптика,
дослідженням якої він займався, його не дуже цікавила. Г.Гамов
захопився теорією відносності А.Ейнштейна та квантовою механікою.
1928 – вченого посилають на стажування в Геттингенський університет
(Німеччина) – провідний центр розвитку квантової механіки (одержував
стипендію Рокфеллера). Тут він написав свою першу визначну
дослідницьку працю про потенціальний бар'єратомних ядер (тунельний
ефект). Молодий дослідник не згодився з висновками Е.Резерфорда щодо
розсіювання альфа-частин в урані. Виведена Г.Гамовим формула
описувала можливість хвиле-механічного проникнення. Це відкриття
стало початком теоретичного обґрунтування альфа-розпаду ядер і
зробило вченого світовою знаменитістю. Про успіхи Г.Гамова навіть
писала центральна комуністична газета "Правда".
У негласному "змаганні" Г.Гамов
випереджав навітьвизнаного на початку 30-х років генія фізики
Л.Ландау.
Повертаючись із закордонного
відрядження, Г.Гамов у Копенгагені зустрівся з Н.Бором, який добився
надання вченому Карлсберзької стипендії Королівської академії наук
Данії. Так Г.Гамов затримався за кордоном. Він побував в Англії у
Кавендишській лабораторії Кембриджського університету у
Е.Резерфорда. 1930 – у Данії, де завершив дослідження, що лягли в
основу його майбутньої доповіді на І-му Міжнародному науковому
конгресі з атомного ядра в Римі у жовтні 1931 року, куди його
запросили, зокрема, М.Кюрі, Е.Фермі, В.Паулі. Але повернувшись в
СРСР, вчений не одержав дозволу на поїздку на конгрес, проте його
доповідь була зачитана на високому науковому зібранні й включена в
збірник матеріалів конгресу.
Окрилені першими успіхами, Г.Гамов,
Л.Ландау та їхні прихильники рішуче заявляли про безперспективність
сучасного їм покоління науковців і вимагали створення нового
інституту теоретичної фізики під їхнім керівництвом. Зрозуміло, що
до протесту молодих ніхто не прислухався (хоча нині існує
пропонований інститут і він носить ім'я одного з "протестантів" –
Л.Ландау). Л.Ландау переїхав до Харкова, а Г.Гамова захопили інші
плани.
У березні 1932 – Г.Гамов за
пропозицією В.Вернадського був обраний членом-кореспондентом
Академії наук СРСР (став наймолодшим в історії академії член-кором.
Після вимушеної еміграції Г.Гамова з СРСР вчений був позбавлений
цього наукового звання). Г.Гамов розумів, що перспектив для
реалізації своїх наукових проектів в умовах заполітизованої й
забюрократизованої радянської науки у нього немає. Молодий вчений
почав шукати способів емігрувати з СРСР. Відпочиваючи в Криму,
подружжя Гамових спробувало допливти до турецьких берегів на
звичайному човні. На щастя, море повернуло їх на батьківщину. Тоді
Г.Гамов вирішив добиватися дозволу на наукове закордонне
відрядження. За посередництва М.Бухаріна він потрапив на прийом до
Голови Раднаркому В.Молотова. Вчений прохав надати йому статус,
якиймав П.Капіца – радянський фізик, який працював у Вели_
кобританії. Г.Гамова не почули.
1934 рік став переломним в житті
видатного вченого – будучи разом з дружиною у відрядженні в Брюселі
на Сольвеєвському конгресі, він відмовився повертатися до
Радянського Союзу, за що був викреслений зі списків
членів_кореспондентів АН СРСР (відновлений лише 1990, посмертно).
Фактично Г.Гамов відкрив вікно у вільний світ для багатьох
радянських вчених, які вслід за ним проникали за "залізну завісу" з
СРСР (до речі, П.Капіца після цього випадку теж став "невиїзним").
Радянська наука надовго потрапила в зону ізоляції від світової.
Г.Гамов емігрував до США, став
професором Університету імені Вашингтона у Вашингтоні (до 1956), а
потім – університету штату Колорадо. Спільно з Е.Теллером –
"батьком" американської водневої бомби, вчений узагальнив теорію ще
одного виду радіоактивності – бета-розпаду. До роботи над
американським атомним проектом Г.Гамова не залучили, а над водневим
проектом він працював, починаючи від 1949 року (побував на атолі
Бікіні – атомному полігоні США). До речі, в Е.Теллерові Г.Гамов
знайшов палку підтримку свого рішення не повертатися в СРСР.
Е.Теллер – угорець, який на власні очі бачив криваві події, що
супроводжували комуністичний заколот в Угорщині 1919 року й на все
життя став запеклим антикомуністом.
Колишній одесит заклав основи
американської астрофізики та космології. Вченого зацікавив зв'язок
між ядерними процесами та космологією. У 1937_40 роках він вибудував
першу послідовну теорію еволюції зірок з термоядерним джерелом
енергії. 1942 – разом з Е.Теллером запропонував теорію будови
червоних гігантів. 1946-48 –розробив теорію утворення хімічних
елементів шляхом послідовного нейтронного захоплення та модель
"гарячого Всесвіту" (теорію Великого Вибуху). Наукові передбачення
Г.Гамова були підтверджені експериментами американських дослідників
А.Пензіаса та Р.Вільсона, котрі 1978 стали Нобелівськими лауреатами.
1954 – наукові інтереси вченого
перемістилися в галузь біології. Його гіпотеза (концепція
генетичного коду) булла підтверджена подальшим розвитком
молекулярної гене тики. 1968 – американські вчені Р.Холлі, Х.Коран
та М.Ніренберг одержали Нобелівську премію за розшифровку
генетичного коду, "підказану" Г.Гамовим. Цікаво, що Г.Гамов був
автором трьох видатних відкриттів, продовжувачі розробки яких стали
лауреатами премій Нобеля.
Г.Гамов – автор багатьох визнаних
світовою читацькою аудиторією науково_популярних книг, зокрема
"Містер Томпкінс у Країні Чудес" (1939), трилогії "Народження й
смерть Сонця" (1949), "Біографія Землі" (1941), "Народження
Всесвіту" (1952), "Раз, два, три... безкінечність" (1947), "Тридцять
років, що сколихнули фізику" (1966), "Моя світова лінія: неофіційна
біографія" (1970).
Г.Гамов був членом Академії
мистецтв та наук США, Міжнародного астрономічного союзу,
Американського фізичного товариства, почесним доктором багатьох
університетів світу.
Серед нагород Г.Гамова, зокрема,
премія Калінга – найпрестижніша у світі відзнака за популяризацію
науки, яку присуджує ЮНЕСКО.
Г.Гамов походив з родини нащадків
запорозьких козаків Лебединців, чим пишався, а автобіографію
ілюстрував репродукцією відомої картини І.Рєпіна "Запорожці пишуть
листа турецькому султану".
Ім'я Георгія Гамова – людини
незвичайної долі, оточене багатьма легендами й таємницями.
Наприклад, є версії, що вчений разом зі своїм другом Станіславом
Уламом (народженим у Львові, випускником Львівської політехніки)
передав СРСР секрет американської водневої бомби...
|
